Автотур по Україні - Рівне - Кам"янець-Подільський - Хотин - Чернівці - Івано-Франківськ - Львів - Свірж - Золочів - Підгірці - Олесько - Почаїв - Кременець - Дубно - Рівне 

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Вдосвіта наша група у складі 4 чоловік рушили з Рівного в сторону Кам'янець-Подільського через Хмельницький. Дорога дуже радувала своїм станом і з затримкою в годину (через пригоду зі знайденням мобілки на трассі і повернення її власнику) близько десятої ранку ми прибули у пункт призначення. Лишививши машину на парковці ми пішки повіялися у старе місто і почали його огляд з наступних пам'яток:

Кам'яна Троїцька церква захоплює своєю величю.

Катедральний римо-католицький Петропавлівський костел з турецьким мінаретом. Надзвичайно гарне і незвичайне, дякуючи своїй історії, місце.

Центральну площу вінчає міська ратуша.

Домініканський монастир на реконструкції.

Тринітарський костел

В ході прогулянки ми прийняли участь в забаві і вибили власноруч собі монетки і придбали сувеніри в оригінальному однойменному містечку

Далі на горизонті замаячила фортеця і нас магнітом потягнула в сторону неї, куди ми і послідували через турецький міст. Ця пам"ятка є взірцем воєнного будівництва часів феодалізму. Вона наче дихає тією епохою і дає відчуття потрапляння у початок минулого тисячолліття.

Фортецю ми облазили вздовж і поперек, її башти, пагорби навколо неї...  Постріляли з лука, одвідали куліш і спустилися до дерев'яної Хрестовоздвиженскої церкви, що є оригінальною пам’яткою подільського дерев’яного будівництва, та минувши кілька містків повернулись назад.

Далі за планом в нас був обід у ресторані "Тарас Бульба", що знаходиться в підвалі XVIII ст., але там нам повідомили, що наразі в них группа туристів і вони зможуть нас обслужити не раніш як за півгодини, на що в нас не було часу. Тому прийшлось вдовільнитися рестораном "Під Брамою". На цьому наша подорож Кам"янцем закінчилась. Насправді було заплановаано відвідати більше пам’яток, на які місто дуже багате, але фортеця нас настільки причарувала, що відняла надто багато часу.

Втомивши голод і спрагу ми направилися у Хотин. Там нас чекала приємна несподіванка у вигдляді фестивалю "Битва націй". Ми чули про це дійство, але не уточнювали дат його проведення, тому його відвідання було для нас сюпризом. Правда, прибули ми туди у другій половині останнього фестивального дня і встигли побачити тільки кілька останніх договірних незалікових битв. Засмутило нас і те, що через перекриття деяких зон теріторії фортеці, зайнятих кемпінгом, ми не змогли обійти фортецю навкруги. Ця пам"ятка, велична і спокійна, стоїть на мальовничому березі Днвстра і являє собою одну з найкраще збережених фортифікаційних споруд України.

Після фортеці культурна программа першого дня закінчувалась і наш шлях лежав у Чернівці. Там ми поселилися у затишному готельчику "Магнат-Люкс" та освіжившись пішки пройшлися центром міста, освіченому вечірніми вогнями, що вібливалися від мокрого асфальту та калюж. Краса видовища настільки мене вразила, що я закохалась у місто з першго погляду. Мені воно вдалося дуже затишним і гостинним. Ми смачно і до сміху дешево повечеряли в українській кнайпі "Колесо" та знесилені повіялися відсипатися.

ДРУГИЙ ДЕНЬ

Ранком ми повторили прогулянку містом вичаючи його детальніше. Неспішно пройшлися вулецею О. Кобилянської

 Помилувалися Армянською церквою,

 посміхнулися так званій "П"яній" церкві

 та відвідали "руську" церкву. Пройшлися центральною площею, проминули театральну, подивились на філармонію, після чого поснідали у "Віденьській кав"ярні". Потім висилелись з готелю та поїхали дивитись на головну памятку міста - Чернівецький університет, колишню резиденцію буковинських митрополитів. Там нам пощастило потрпити на початок збору екскурсійної группи. Ми з цікавістю дізнались, що цей комплекс 18 років будував видатний чеський архітертор Йозеф Главка та що для його зведення було створено ряд  кар’єрів, запрацювало два цегельних і керамічний заводи і відкрилася школа для будівничих. Про цю грандіозну споруду скажу лише одне - жодні фотографії не передають цілковито її краси...

 

 На цьому мандрівка Чернівцями закінчилась. Місто дуже лягло мені до душі і склало одне з найяскравіших вражень всієї подорожі.

Наступним пунктом призначення був Івано-Франківськ. Дорогою нас просто вражала мальовничість краєвидів схилів Прикарпаття та берегів Дністра. Нажаль зупинитись та зафотать цього не вдалося та я і не певна, що це змогло б донести неймовірну красу.

По прибутті у місто ранковий омлет в наших шлунках розтанув не лишивши і сліду, тому першим ділом ми відвідали місцеву ідейно стилізовану кнайпу "Бункер" - місцевий варіант львівської "Криївки". Заклад відтворює атмосферу схованки борців УПА. На вході нас традиційно привітали "Слава Україні!" на що ми без заминки відповили "Героям слава!". Ресторан вразив своєю гостинністю та смакотою. Сказати, що ми наїлись від пуза, буде дуже м’яко. На вечір ми собі взяли їх фірмового пива та самогоночки.

На огляд міста в нас лишалось небагато часу, тому ми його пробігли галопом, встигнувши побачити лише кілька пам’яток - ратушу, Воскресінський собор, Армянську церкву, площу.

 

Нам кортіло засвітла дістатися Львова, а ми вже відставали за часом і про дорогу  чули не найкращі відгуки, тому не уповільнуючись, -вирушили далі. Дорога, правда, видалася напрочуд доброю і ми вчасно досягли місця нашої ночівки - завчасно заброньваної квартири.  Тут ми вже відвідали Івано-Франквських гостинців, дякуючи яким позасинали без задніх ніг. 

ТРЕТІЙ ДЕНЬ

На першу половину дня в нас була заплановано поїздка у свіржський замок, якою ми і зайнялись. Замок розташований у однойменному селі. Тиха зелена місцина зі ставочком вводить у розміряний спокійний стан. Охоронця ми застали виїджаючого десь велосипедом та він погодився почекати, поки ми оглянем середину замку і ми давши лише благодійний внесок (жодних квитків, кас, лотків із сувенірами)  увішли. Зсередини будівля вражає своєю занедбаністю. Замок, як завжди, на затяжній рекострукції. В його стінах, як і в багатьох інших відвіданих нами замків, за часів радянської влади розміщувалось НКВД, тому у кімнатах  можна помилуватися хіба що потрощеним паркетом та облізлими батареями. Тим не менш,  сам замок дуже гарний і захоплюючий. Ми неспішно обійшли його навкруги насолоджуючись свіжим повітрям і ранковою тишею. До речі у "Мушкетерах" замок грав роль Бетюнського монастиру.

Другу половину дня ми присвятили Львову. Оскільки всі мандруючі там були не вперше,  ми просто блукали його затишними вуличками, милувались будівлями, фактично кожна з яких витвір архітектурного мистецтва, спростерігали за бурхливим і цікавим життям львівян, затарились та покавували у "Львівській майстерні шоколаду" і закілчили день у "Пивоварні Роберта Домса" з непідйомними літровими келихами фірмового пива неочікувано спостерігаючи гру в футбол.

ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ

Вранці четвертого дня ми вирушили у подорож по "золотій підкові". Першим у нашому маршруті лежав Золочів.Дісталися ми його швидко, навіть занадто - хвилин зо двадцять довелося чекати його відкриття замку. Золочівський замок - один з найраще відреставрованих в Україні.

 

Китайський палац

Камінь з досі нерозгаданими тайнописами ХІV ст.

Наступним пунктом були Підгірці. Як на мене, Підгорецький замок найгарніший і найвеличніший в Україні. Його розмах та оздобленість вражає. Зараз він на жаль у стані перманентної реконструкції. Правда, кажуть,  що деколи з охоронцями можна договоритись і вони пускають всередину. Але нам не пощастило бути навіть вшанованими увагою - за натиском двінку з надписом "виклик охорони" нічого не послідувало. Тож довелося милуватися замком і костелом (доречі діючим, але в той час закритим) гуляючи довкола. Доречі таку красу теж не оминули "Три мушкетера" і в фільми замок виконував роль "Лувру".

Останнім пунктом був Олесько. Замок стоїть на горі і його красу можна оцінити ще здалеку. Увійшовши на його територію ми повелися на замануху вусатого в козацькому костюмі дядька прокатитися навкло замку на возі запряженому кобилою і не пожалкували. Ми неспішно проїхали навкруги замку роздивляючись його і слухаючи розповідь про його історію. Потім ми піднялися до замку та поблукали всередині, роздивляючись експозиції. Хлопців ще потягнуло подивитись експонати виставки знарядь тортур. Після усього ми відобідали у славетому, відповідно стилізованому, ресторані у півдвалі замку "Гридниця"

На цьому за планом ескурсійна частина мала закінчитись та на цей раз ми вправились навпаки швидко і вирішили захопити точку маршруту наступного дня, тим більше - вона все одно лежала на нашому шляху. І ми направились в Почаїв. Прибули ми туди вже перед закриттям, тому було зовсім нелюдно і тихо. Своєю красою, як на мене, Свято-Успенська Почаївська Лавра не поступається Києво-Печерській.

І прибувши на місце привалу в Кремінець ми вдалися до релаксаційної программи у вигляді сауни. Зупинилися у мотелі "Гостинний двір" - без шику, але зі всіма умовами та шикарним шашликом.

П"ЯТИЙ ДЕНЬ

Поснідавши ми вирушили на оглядини місцевої пам"ятки - руїн фортеці. Від неї залишилося лише кілька стін, та як не дивно, на відміну від більш статних Свіржського та Підгорецького замку , плату за вхід беруть і навіть купу сувенірів продають, ще й історію розказують. Правда, все це здійснюється одним лицем - стареньким дядечок на старенькій копійці.

 

Вже останнім пунктом дня і усього маршруту був Дубенський замок. Насолодитись ним цілком нам також не вдалося, бо в палаци та зали чомусь пускають лише екскурсійні групи. Тож ми поблукали його подвір’ям, спустилися в тунель та оглянули ззовні.

 Після нього ми направились назад у Рівне. На цьому наша подорож завершилась, лишивши по собі силу силенну емоцій і вражень.

Прагну ще відзначити красу західноукраїнських церков. Дорогою доводились спорстерігати їх розмаїття і витонченіть. Майже в кожному селі - витвір мистетсва. Хотілось просто біля кожної зупинятись і фотографувати. Ще цікаве спостереження - як міняється архітектура приватних хаток від області до область. Для кожного регіону харатерні свої елементи та форми...

Також приємно здивували дороги. Чекали ми набагато гіршого, але все стерпно. Тільки за Івано-Франківськом траплялися невеликі ямисті ділянки і все. В крайньому випадку, такого як в Харкові, а точніш за його межами, ми ніде більш не зустрічали. А деякі дороги регіонального значення навпаки вражали своєю якістю. Дуже в нагоді у містах нам став навігатор, бо безперечно оперативніший і інформативніший за карти. І приємним доповненням нашої мандрівки став факт що нас за всі 1300 з гаком км жодного разу не спинили гайці.

Наразі все.